Створення галузей промисловості у Радянському Союзі супроводжувалося запозиченням технологій у західних колег. І на той час це не було чимось поганим, адже тоді вони ще не були такими страшними ідеологічними ворогами. Проте далі ситуація на міжнародній арені змінилася, а в радянському автопромі – анітрохи: радянські конструктори десятки разів «надихалися» продукцією західних концернів, а копії машин капіталістичного табору сотнями тисяч роз’їжджали просторами СРСР.
Ця незвичайна тенденція радянського автопрому бере початок із цілком легальних заходів: купівлі ліцензій на виробництво американських автомобілів. Першим у цьому списку став легендарний Ford Model A, який у Радянському Союзі отримав назву ГАЗ-А. Обсяги його виробництва на тридцяті роки минулого століття були справді вражаючими: 42 тисячі автомобілів. Коли ж ця модель стала старіти, закупили ще одну ліцензію для ГАЗ М-1: її скопіювали з Ford Model B. Її безперечні переваги: відмінні технічні характеристики, хороша прохідність, простота експлуатації та ремонту зробили її ще більш масовою, ніж попередницю: всього було випущено приблизно 63 тисячі екземплярів.
А ось після закінчення Другої світової війни, коли Радянський Союз і США вже вступили в бій, охрещений пізніше Холодною війною, про жодні офіційні ліцензії від західних виробників мови вже не могло бути. Але при цьому радянський автопром гостро потребував масового автомобіля, доступного для пересічного громадянина. Тому радянські розробники знайшли геніальний вихід: після війни на теренах СРСР залишилося чимало машин Opel Kadett, які ще наприкінці тридцятих сподобалися керівництву. Автоконструктори просто вивчили її вздовж і поперек та скопіювали. Саме так і вийшов в 1946 силами інженерів Заводу малолітражних автомобілів (ЗМА) автомобіль «Москвич-400», більш відомий просто як «Москвич».
На цьому радянський автопром не зупинився: після того, як існуючі моделі знову виявилися морально застарілими, СРСР закупив на Заході цілу низку різних автомобілів: Citroen 2CV, Fiat 1100, Ford Consul, Ford Taunus Lancia Aurellia і навіть Simca Aronde. Всі вони досконально вивчалися, але копіювалися вже не один на один, а запозичувалися певні вузли та агрегати. Саме так з’явився “Москвич-402”.
Не відмовлявся від копій західних автомобілів та особисто диктатор Сталін. Так, йому дуже подобалися американські машини Packard, проте було б не престижно на чолі Радянського Союзу їздити на західній машині. А тому інженерам ЗІСу було спущено рознарядку створити власний легковий автомобіль представницького класу, в основі якого була б модель Packard 160. Є відомості, що Сталін особисто відстежував процес проєктування цієї машини. Результатом цієї роботи став ЗІС-110, який випускався серійно протягом 16 років.
Неоднозначною виявляється історія першого лімузина Горьківського автозаводу. Йдеться про легендарну «Чайку» (ГАЗ-13). Багато автолюбителів кидаються на захист знаменитого автомобіля, якому приписують статус копії моделі Packard Patrician. Ось тільки самі співробітники ГАЗу, які працювали на той час, підтверджують, що західна машина закуповувалась у той час, вивчалася з усіх боків і радянськими інженерами, і художниками. Тому прямого копіювання, можливо, і не було, але те, що розробники при створенні «Чайки» надихалися американським лімузином – безперечний факт.
Історія запозичення масового автомобіля повторювалася неодноразово після смерті Сталіна. Найяскравішим прикладом такого копіювання є історія знаменитого ЗАЗ-965, який є радянською варіацією Fiat 600. Щоправда, його таки трохи доопрацювали на радянський лад, але основна концепція залишилася незмінною. Випускалася модель на запорізькому заводі, який раніше виробляв лише сільгосптехніку. І машина виявилася дуже популярною незважаючи на ряд конструктивних недоліків: в період з 1962 по 1969 роки було випущено 322 166 екземплярів моделі в різних модифікаціях.
А ось у шістдесяті роки радянський автопром поповнився ще двома, але цього разу офіційними копіями. Йдеться про історію створення моделей ВАЗ-2101 та ВАЗ-2103, які були створені на базі Fiat 124. Ось тільки цього разу влітку 1966 року в Москві було укладено генеральну угоду між італійською компанією Fiat та радянським «Зовнішторгом». Суть співпраці полягала у науково-технічному сприянні першої у галузі розробки легкових автомобілів. Для радянських автомобілів у конструкцію оригіналу внесли аж 800 змін, щоб максимально адаптувати машини до експлуатації у СРСР. Втім, на зовнішній вигляд це практично не вплинуло.
Прикладів копіювання західних машин радянськими автоконструкторами можна знайти чимало.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати для кого випускали маловідомий ЗІЛ 113Г, і чому він їздив швидше за урядові лімузини
