Як німецькі танкісти обігрівали свої бойові машини у роки війни

Зима 1941-1942 року виявилася серйозним випробуванням для учасників бойових дій. Вермахту довелося пізнати всі «особливості» справжньої зими. Багато німецьких ветеранів, які пережили Другу світову війну і взяли участь у боях на східному фронті, з жахом згадували не лише зиму, а й ті складнощі, з якими був пов’язаний процес видобутку та підтримання тепла.

Як грілися німецькі танкісти у роки Другої світової війни? До 1944 року жодних спроб встановлювати на танки будь-які пічки або обігрівачі не було. Перший танк, у якому з’явилася хоч якась опалювальна система, був Панцер V – «Пантера». Правда, музика грала не довго, і заповітною пічкою обзавелися дуже мало машини. А все тому, що 1944 року вермахту вже було не до технологічних зручностей. Заощаджувати доводилося на всьому, чим можна через вичерпання запасів ресурсів Рейху і постійних бомбардувань Союзників. У «виправдання» слід зазначити, що пічки на танках масово не з’явилися й у другій половині ХХ століття.

Найпростіший і найдієвіший спосіб зігрітися в німецькому танку – це використовувати двигун машини. Як неважко здогадатися, від двигуна йде тепло. Проблема була в тому, що моторний відсік у більшості моделей Панцер був відгороджений спеціальною стінкою. Встановлювалася вона для підвищення пожежної безпеки машини, проте вже за -5 градусів за Цельсієм ставала прокляттям для екіпажу. Тому німецькі екіпажі почали масово свердлити в захисній перегородці отвори і вставляти туди шланги, щоб хоч якесь гаряче повітря потрапляло з моторного відсіку до бойового відділення.

Крім цього, використовувалися гасові пальники, бліндажні гасові лампи, а також хімічні джерела тепла. Ефект від перших двох був вкрай сумнівним. Мало того, гасові лампи ще й безпосередньо заборонялися до використання офіцерам, оскільки всередині танка становили більшу небезпеку. Останні гріли досить добре, проте рідко потрапляли до рук танкістів, оскільки насамперед призначалися водіям вантажівок.