Танки з кількома баштами і навіть кількома гарматами в одній башті успішно вироблялися у XX столітті, хай і не у великій кількості. Здавалося б, що більше гармат, то краще. Адже цілком логічно, що при збільшенні кількості гармат у бойової машини зростає її вогнева міць. Однак, на практиці справи були далеко не так прості, як у головах у конструкторів. За всіх спроб зробити танк з безліччю башт або кількома гарматами, ідея так і не прижилася. Чому?
Історія встановлення кількох гармат на танк розпочалася ще в роки Першої світової війни. Вже тоді конструктори замислювалися над тим, як ще можна збільшити вогневу міць танків. Перші танки сприймалися інженерами як своєрідні сухопутні кораблі, тому ідея установки кількох башт здавалася цілком розумною і життєздатною. Проте вже в перші два десятиліття після світової бійні з’ясувалося, що на практиці все не так просто. Поставити дві і навіть три башти на танк було можна, проте не можна було досягти ефективного обслуговування їх екіпажем. У результаті збільшення числа башт призводило до збільшення габаритів та маси танків. Це спричиняло низку проблем з двигуном, підвіскою, мостами та переправами, залізничними платформами для транспортування таких танків, кількістю людей в екіпажі.
Танки з багатьма баштами намагалися робити по обидва боки океану, від США до Великобританії та від Франції до СРСР. Однак, щоразу «сухопутні крейсери» виходили кульгавими кобилами, незважаючи на безліч гармат. Тоді з’явилася ідея, щоб встановити кілька гармат в одну башту і бажано на один єдиний лафет. Ця ідея могла б захопити світлі голови конструкторів, проте мода на спроби зробити танк з кількома баштами все-таки залишилася більш популярною і затребуваною аж до Другої світової війни.
Одним із перших, хто спробував зробити танк із кількома гарматами в одній башті, були французи, які у 1932 році сконструювали свій Char BB. Чи потрібно говорити, що в серію ця «творчість» так і не пішла? Наступною яскравою спробою зробити танк із безліччю гармат стала робота радянських конструкторів вже після початку Другої світової війни. Радянські конструктори розуміли: танків не вистачатиме, а якщо так, то чому б не домогтися того, щоб одна бойова машина за своєю вогневою потужністю була як 2 або навіть 2.5 за рахунок збільшення числа? Не нова ідея в новому виконанні! Спроби було здійснено на танках КВ-1 і Т-34. З’явилося кілька проєктів бойових машин із 2 та 3 гарматами в одній башті на одному лафеті. Однак у серію вони так і не пішли.
Ідея з кількома гарматами в одній башті довгий час здавалася хорошою. Насамперед конструкторів цікавила можливість встановлення двох різних калібрів. Сенс був у тому, щоб одна зброя використовувалася проти «всякої дрібниці»: неброньованих чи слабо броньованих цілей. У той час як головна зброя використовувалася б лише проти танків. Це дозволяло б заощаджувати боєзапас машини. Однак, як це часто буває – гладко було навіть не на папері, а в голові.
Декілька гармат в одній башті породжували кілька проблем. По-перше, доводилося збільшувати розміри башти, що негативно позначалося на виживанні танка. По-друге, навіть при збільшенні башти місця в танку ставало набагато менше, що ще більше ускладнювало роботу екіпажу. Особливо це стосувалося прицілювання та перезарядки. По-третє, обслуговування двох різних гармат було вкрай проблематичним. При пострілі з одного – відразу збивалося наведення іншого. Використання двох гармат одночасно, зокрема гармат однакового калібру, була відверто не вигідним і не ефективним. Куди раціональніше виявилося просто ставити на танк одну потужну і далекобійну гармату.
Змиритися з хоча б частиною перерахованих проблем можна було теоретично у випадку з якимись надважкими танками, на зразок німецького «Мауса», якому б не завадив додатковий «бюджетний» калібр проти дрібних цілей для економії «золотих» пострілів з головного калібру. Проте перевірити цю теорію на практиці так і не вдалося, тому що в серію подібні машини так і не пішли. Звичайно, до кінця XX століття до ідеї кількох башт та кількох гармат у танках поверталися ще не раз. Проте, вже у 1980-ті роки з новим витком гарматного і ракетного озброєння, і навіть з недостатнім розвитком прицільних пристосувань і автоматів заряджання стало зрозуміло, що нарощування вогневої потужності з допомогою збільшення кількості гармат у сухопутної техніки – це не раціональний шлях.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати про танки, які в СРСР поставляла Велика Британія і як вони вплинули на хід війни
