Багато хто з тих, хто цікавиться зброєю, чудово знає про те, що в прикладах нерідко робляться спеціальні виїмки під розміщення пенала з корисними інструментами для догляду за зброєю. Ось і виникає питання: а чому за всю історію вогнепальної зброї ніхто з конструкторів не запропонував використати внутрішній простір прикладу як магазин для патронів?
Насправді ідея розмістити магазин із патронами у прикладі гвинтівки вперше була озвучена ще у ХІХ столітті. Першопроходцем у цій галузі вважається американець Крістофер Спенсер, який запатентував свої карабін та гвинтівку з прикладом-магазином у 1860 році. Спочатку Спенсер запропонував сховати в магазин лише одну трубку із патронами. І як неважко здогадатися, далі конструктори почали подальші експерименти. За однією магазинною трубкою в прикладі відразу пішли дві, а потім і три з досить хитрою системою подачі боєприпасів. Таку гвинтівку в 1885 році запропонував німецький конструктор Фердинанд Маннліхер. А далі були гвинтівки Еванса і Вільсона в яких було по 5 секцій патронів у прикладі!
Творчий запал конструкторів був чудовий. Проте творчість-творчістю, але магазини в прикладах мали кілька дуже серйозних недоліків. По-перше, всі подібні магазини страждали від поломки затвора, яка могла статися в тому випадку, якщо наступний патрон з якоїсь причини не вийде або запізниться. По-друге, у разі осічки існує велика ймовірність того, що патрон, що залишився, упреться в кулю наступного патрона, який подається. Ця проблема лікується силовою осадкою магазину. Однак, подібні дії загрожують вибухом боєприпасів (пострілом усередині магазину). По-третє, замкнути такий магазин можна лише при відкритому затворі та до спуску курка. Порушення цього правила може призвести до поломки як рукоятки, так і всього ударно-спускового механізму.
Іншими словами, конструкція магазинів у прикладі виявилася вкрай ненадійною. Аж до XX століття конструктори у Європі та США билися над питанням вирішення виявлених проблем. Найбільших успіхів на цій ниві досяг уже згаданий Фердинанд Маннліхер, який запропонував овальну трубку для патронів, яка виключала накол капсуля і цим вирішувала відразу кілька фундаментальних проблем. Проте біда була в тому, що кожна наступна спроба «вилікувати» перспективну конструкцію оберталася тим, що так не люблять ні в армії, ні на виробництві – ускладненням. У результаті, якщо якась гвинтівка Лебеля використовувалася до 1940-х років, то магазинні приклади навіть не пішли у серійне виробництво.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати навіщо у роки Другої світової війни німці робили патрони з дерев’яними кулями
