Якщо подивитися на німецькі танки 1943-1945 років, то можна помітити, що їхня броня нагадує рифлене печиво. Тим дивніше, що нічого подібного на початку війни не було. Навіщо ж німецькі солдати робили такий дивний «візерунок», і наскільки корисним він виявився на практиці?
Рифлена броня німецьких машин після 1943 року – це ніщо інше, як сталь, покрита антимагнітним складом під назвою циммерит. Називати циммерит фарбою буде неправильно. Швидше, це захисна паста. Її автором вважається берлінська форма Chemische Werke Zimmer & Co. Готувався захисний склад із сульфату барію, полівінілацетату (Movilith 20), пігменту охри, тирси та сульфату цинку. Частки перерахованих інгредієнтів у загальній масі пасти становили 40%, 25%, 15%, 10% та 10% відповідно. Передбачалося, що циммерит захистить німецьку бронетехніку від магнітних мін – не дасть їм прилипати до сталевої броні.
Циммерит справді робив машину слабо вразливою для магнітних зарядів. У поєднанні з добре підібраною фарбою, рифлена поверхня броні так само помітно покращувала маскувальні якості. Несподівана перевага з’ясувалась вже після початку використання захисної пасти. Однак, були у складу і мінуси: наносити циммерит було вкрай складно, а сама процедура займала багато часу. Сохла і тверділа паста цілих 8 діб за умови регулярної обробки нанесеного циммериту паяльною лампою.
Чому німці узялися взагалі за створення циммериту? Дане покриття зменшувало магнітне тяжіння, що мало б допомогти у захисті від . Проблема була лише в тому, що армії Союзників не проявили великого інтересу до протитанкових кумулятивним магнітних мін. Проте, циммерит не був безглуздою розробкою. Достатньо сказати, що до 1945 року його намагалися повторити і інші армії.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати чому у німецьких підбитих танків «Тигр» гармати спрямовані вниз
