Друга світова війна стала першою справжньою війною двигунів в історії людства. Для боротьби з технікою противника ще в 1930-ті роки створювалися найрізноманітніші засоби заводського та саморобного виробництва, від складних кумулятивних гранат та протитанкових рушниць до пляшок із запальною сумішшю. І тільки після найжорстокішої перевірки цієї зброї на театрах військових дій її творцям і замовникам ставало зрозуміло, розвиватиметься вона далі чи залишиться в історії як екзотичний інженерний раритет.
До такої зброї можна віднести ампуломети – проміжний етап розвитку техніки від ранцевих вогнеметів до реактивних піхотних вогнеметів сучасності.
Предтечею ампуломета був бомбомет Нільса Азена, розроблений 1915 року для французької армії. Ця зброя була «обрізом» від гвинтівки Гра на лафеті з чотирма ніжками. Для метання снаряда бомбомета були обрані холості патрони від гвинтівки Гра: це дозволяло йому кинути скляні ампули або гранати на відстань 250-350 метрів зі скорострільністю 6-8 пострілів за хвилину.
На практиці нова зброя виявилася не такою ефективною, як передбачалося, тому у 1917 році її виробництво припинилося. А ось історія його не закінчилася: про цю зброю знову заговорили більше ніж через двадцять років — 1940 року. Причому не у французькій, а в британській армії: тоді внаслідок поспішної та важкої евакуації з Дюнкерка британська армія втратила майже всю свою протитанкову артилерію.
Знадобилося терміново її чимось замінити і тоді, ґрунтуючись на конструкції бомбомета Азена, майор Гаррі Нортовер створив власний гранатомет (ампуломет), який випробовувався за особистої присутності прем’єра Черчілля. Після чого він розпорядився запустити гранатомет у виробництво.
Але ця модифікація бомбомета так само не здобула успіху: виявилося, що зброя має прицільну дальність стрілянини всього 100-120 метрів, до того ж не могла похвалитися точністю і надійністю. Тому поки випуск гранатометів не зупинили, британське командування направляло їх у тилові частини.
А ось у СРСР про цю зброю англійців не лише дізналися, а й трактували її появу по-своєму: мовляв, ті знайшли дешеву альтернативу протитанковій гарматі. Тому вирішили створити схожу конструкцію.
Розробили радянський ампуломет у передвоєнні роки у дослідному конструкторському відділі. Ампуломет являв собою сталеву цільнотягнуту трубу-ствол калібру 125 мм (реальний внутрішній діаметр був дещо більше – 127 мм), виготовлену з металу товщиною 2 мм з патронником у казенній частині. Заряджався ампуломет із казенної частини у вигляді затвора-засувки.
Для здійснення пострілу використовувався вихідний мисливський патрон 12 калібру з додатковими 15 грамами пороху. Дальність пострілу становила від 250 до 500 м, але прицільний вогонь вівся на дальності до 350 м.
За задумом конструкторів ампуломет міг стріляти рядом різних снарядів:
- скляними сферичними ампулами АК-1 – товщина стін ампул становила 10 мм. Їх рекомендувалося використовувати при боротьбі з бронетехнікою, тому що в інших випадках вони могли не розбитися та не спрацювати. Начинялися самозаймистою сумішшю КС. До створення КС начинялися лише отруйними речовинами;
- бляшаними ампулами АЖ-2 – їх стінки були тоншими, ніж у скляних ампул, тому надійність спрацьовування у них була вищою;
- термітними кулями – вони являли собою спресовану в заряд термітну суміш, яка була ефективна проти бронетехніки, проте не мала популярності через небезпеку самозаймання;
- димовими шашками АДШ;
- кумулятивними мінами ФБМ-125 вагою 2,5 кг;
- бронебійно-фугасними мінами БФМ-125;
- агітаційними зарядами – зв’язки листівок, якими агітували німецьких солдатів до здачі. Особливо активно використовувалися в ампулометах на завершальному етапі війни.
Ампуломети часто виготовляли власноруч. Через таке виготовлення вага ампулометів варіювалася від 10 кг до 28 кг.
Боєкомплект ампуломета складав 10 ампул і 12 вишибних патронів, але в реальних боях ампуломети могли вистрілювати за бій значно більшу кількість зарядів.
На озброєння армії СРСР ампуломет прийняли 1941 року.
Коли перші ампуломети вступили в бій, за рапортами про результати бойового застосування складалася абсолютно неоднозначна картина — в одних випадках зброя допомагала захопити дот, а в іншому — взагалі не корисна, адже до мети долітала лише восьма частина від усіх випущених капсул. Причому у своїй первісній функції – протитанковій – ампуломети взагалі не показали особливих результатів. Зрештою, запал командування по відношенню до ампулометів вщух, і вже до 1943 року їх виробництво припинилося.
P.S. До речі, під час Другої світової, в Японії також були боєприпаси схожі на ампули АК-1, робили їх зі скла або фарфору, але на відміну від радянських вони були не запальною зброєю, а бактеріологічною. Усередину куль поміщалися заражені бактеріями чуми чи тифу блохи. Розробкою подібної зброї в Японії активно займався так званий “Загін-731”.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати навіщо на гармату танка Т-62 одягали загадкову «парасольку»
Джерело: Познавательный журнал ЕНОТ
