Друга світова війна стала, по суті, першим конфліктом в історії людства, де в багатьох випадках саме панування в небі забезпечувало успіх проведення військової операції. Нерідко у війні моторів перемога залишалася за тим, хто має у своєму розпорядженні велику кількість добротної техніки. Це правило поширювалося і авіацію. Одним із символів війни у небі на східному фронті стала «АероКобра». Посередній літак, який зміг розкрити свій потенціал із несподіваного боку.
Ні американці, ні британці літака Р-39 «Аерокобра» не шанували. Головна проблема американського літака була в тому, що помилок він не прощав від слова «зовсім» і був дуже вимогливим до навичок пілота. Радянський Союз та Великобританія отримували ці літаки багато в чому завдяки тому, що США вже переходили на машини нового типу.
Цікаво те, що після 1941 року «Аерокобри» дещо поступалися у льотних характеристиках як літакам радянського виробництва, так і літакам, зробленим у Німеччині. Втім, на висотах 1.5-4.5 км “американці” почувалися так само добре, як і радянські літаки. При цьому багато радянських льотчиків навіть при появі такої можливості не прагнули залишати “іномарку”. Тому було кілька причин.
По-перше, з кабіни «Аерокобри» був помітно кращий огляд, ніж кабін радянських літаків-винищувачів. По-друге, американські машини комплектувалися набагато кращими станціями радіозв’язку. Працювали вони чисто і безперешкодно, що дуже подобалося льотчикам. Врешті, третя причина успіху «Аерокобри» була у її озброєнні. Оснащувалися винищувачі 37 мм гарматами та кулеметами калібру 12.7 мм. Таке озброєння можна порівняти з озброєнням легкого танка. “Танкова” гармата на американському літаку дозволяла збивати супротивника з одного єдиного вдалого попадання. А для відправлення всього екіпажу літака-бомбардувальника у Вальгаллу, англо-саксонській машині потрібно було лише два хороші попадання з головного калібру.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати як радянський льотчик помилково ледь не «подарував» секретний літак військовим НАТО
