Якщо хтось все ще вважає, що абсолютно в усіх країнах світу розетки встановлені на 220 Вольт, то на нього чекає велике розчарування. Насправді 220 Вольт зустрічається насамперед на теренах колишнього Радянського Союзу, Європі, ряді країн Африки та Південно-Східної Азії. У Північній Америці панує 110-120 Вольт. Крім того, мережі електропостачання країн відрізняються не лише вольтажем, а ще й частотою. При однаковій кількості Вольт можуть бути різні показники Герц. Чому ж все так складно?!
Почати варто з козирів: коли електрифікація в Україні ще тільки починалася (поч. 20 століття), у країні так, як і в Сполучених Штатах Америки, використовувався стандарт 100-127 Вольт. Проте, вже в 1960-ті роки стало зрозуміло, що існуючі мережі не справляються з обсягом споживання електроенергії, яке постійно зростало. У результаті було вирішено переводити мережі на напругу 220 Вольт. Через деякий час по всьому СРСР використовувався новий стандарт – 220 Вольт 50 Герц. Перейти на нього довелося лише з міркувань економічної рентабельності.
Але невже в Америці енергоспоживання менше, ніж в Україні? Насправді зі Сполученими Штатами (і багатьма іншими країнами) все, як це часто буває «складно». Почалося все ще в 1880 році, коли відомий Томас Едісон запатентував свою трипровідну електромережу з нульовим провідником і двома проводами на +110 і -110 Вольт. Така мережа стала першою здатною живити лампу розжарювання. Остання вимагала 100 Вольт, проте 10% Едісон заклав на втрати, що неминуче відбуваються в момент руху струму провідником. Мережа відомого винахідника використовувала постійний струм.
Трохи згодом інший відомий винахідник – Джордж Вестінгауз запропонував ідею застосування змінного струму для побутових споживачів. Між Вестінгаузом та Едісоном почалася справжня війна! Останній її, втім, програв, і 1898 року з’явився стандарт 100-127 Вольт. Це були трипровідні мережі з двох фаз та заземлення TN-C-S. Ця технологія використовується в багатьох країнах, включаючи США і Канаду досі, з тієї простої причини, що для роботи більшості побутових приладів такої мережі більш ніж достатньо, за винятком «ненажерливих» на кшталт бойлера, пральної машини або плити.
Коли ж виникла потреба впроваджувати повсюдно 220 Вольт, виявилося, що у випадку зі США повністю змінювати електромережі – економічно невигідно. Радянському Союзу та Європі в цьому відношенні багато в чому «допомогло» те, що багато країн практично з нуля відбудовувалися у повоєнні десятиліття. Тому впроваджувати нові мережі було простіше і рентабельніше. У США ж пішли шляхом найменшого опору. Там 220-230 Вольт підводиться в будинки лише при необхідності як додаткова мережа. Важливо розуміти, що в цьому випадку йдеться не просто про заміну проводів у будинку, а й про те, щоб повністю перебудовувати трансформаторні станції або будувати нові.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати про навіщо в Америці використовують кабелі з трьома жилами, одна з яких без ізоляції.
