Колись доводилося замислюватися над тим, чому в колишніх радянських республіках до солдатів, які загинули в бойових конфліктах, застосовують поняття «Вантаж 200»? Із цього приводу існує безліч версій. Однак, як це часто буває, жодної «романтики» навколо історії появи традиції насправді немає.
Поняття «Вантаж 200» відносно молоде. З’явилося воно лише під час війни в Афганістані і причепилося головним чином тому, що афганська війна мала сильний травматичний вплив на радянське суспільство. Радянський союз довго «займався» Афганістаном, намагаючись перетворити його на свій військовий та економічний аванпост у регіоні. Хоча війська було введено в Афганістан 1979 року, економічна присутність СРСР наростала в Афгані ще з другої половини 1960-х років.
Війна в Афганістані — військове вторгнення або військова інтервенція Радянського Союзу у суверенний Афганістан під приводом боротьби проти повстанських груп моджахедів, у якій брали участь урядові війська Афганістану і Радянського Союзу. Війна, за офіційними радянськими даними, тривала до виведення основної маси радянських військ 15 лютого 1989 року. Унаслідок цієї війни загинуло (за міжнародними даними, прийнятими також і в колишньому СРСР) близько 1,5 млн або 10 % з числа тодішнього населення країни. Радянські втрати, за офіційними даними СРСР, становили близько 15 тисяч військовослужбовців.
Однак під час виведення військ з Афганістану було, що називається «багато бруду». Жахлива країна СРСР доживала останні роки. У суспільстві стали культивуватися ідеї у тому, що війська СРСР не «виконувала міжнародний обов’язок» чи допомагала дружньому політичному режиму, а «займалася незрозуміло чим» протягом десяти років. На все це накладалися не найменші втрати в 14.4 тисяч радянської армії, майже 600 співробітників КДБ та 28 співробітників МВС СРСР. А враховуючи те, що у населення фактично вибили з-під ніг ідеологічний ґрунт усієї афганської епопеї, підсумки війни мали на радянське суспільство виключно травматичний вплив.
У всьому цьому контексті «Вантаж 200» став загальним поняттям та похмурим символом. Афганська війна була позбавлена всякого героїчного пафосу, вона наскрізь була просякнута драмою і цинізмом. Нікому в радянському суспільстві не подобалися труни, що приходять додому з 20-річними хлопцями, що воюють у уяві громадян незрозуміло за що. А коли відсутня потужна ідеологічна основа, разом із трагедією завжди приходить і виключно цинічне ставлення, яке стає для людей чимось на кшталт форми психологічного захисту.
Що ж до самої назви, то жодного секрету тут насправді немає. «Вантаж 200» – це всього лише позначення багажного талону, що видається на транспортування труни з тілом літаком. Важливо пам’ятати, що транспортне сполучення Радянської армії з Афгана з СРСР здійснювалося головним чином повітрям. Номер багажного талону відповідає максимальній масі вантажу, що перевозиться. Власне «200-ий» так багато важить, тому що крім маси середнього чоловіка в 70-120 кг, враховується маса труни – сталевої оцинкованої обшивки та дерев’яної скриньки, в яку кладеться «зашита» в цинк труна із загиблим.
Заснована система таких позначень була лише у 1984 році у розпал Афганської війни. Посібник з оформлення військових перевезень містив багато індексів. Свої позначення були для всіх категорій матеріальних вантажів, загиблих людей та поранених. В 1988 правило 200-кілограмового труни для перевезення було поширене не тільки на армію, але і на МВС СРСР. До речі, з «вантажем 200» був і один сумний збіг. Наказ про введення вже згаданого керівництва оформлення військових перевезень також отримав номер 200. Однак це просто збіг. Сумно відома назва походить все-таки від граничної маси скорботного вантажу.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати які недоліки автомата Калашникова виявляли радянські солдати в Афганістані
