Якщо уважно подивитися на стрілецькі системи АК та американські системи AR, можна помітити одну цікаву деталь. Мушка у радянського автомата Калашникова зміщена на край ствола зброї, в той час як у американської М16 вона знаходиться приблизно посередині, на кінці газовідвідного механізму. Чим продиктована така різниця у пристрої?
Насправді, все досить банально. Річ в тому, що оптимальною довжиною прицільної лінії для стрілецької зброї вважається величина 350-425 мм. Надто коротка прицільна лінія призводить до того, що «картинка» перед оком стрілка починає розмиватися. Через занадто довгу прицільну лінію стрілок в принципі не може сфокусувати погляд. В результаті збройові конструктори під час створення механічних прицільних пристосувань «замкнені» у біології людини.
Від біології людини «танцює» в конструкторській справі не лише ергономіка – зручність використання, а й компонування – загальний устрій механізмів та пристроїв. Конструктор повинен розмістити все так, щоб і користуватися було зручно, і працювало при цьому як слід. Механічний приціл складається з двох основних компонентів: мушки і цілика. Саме вони й утворюють прицільну лінію, довжина якої в ідеальному варіанті має бути між вже згаданими 350-425 мм. Проблема полягає в тому, що і мушка, і цілик повинні бути посаджені на жорсткі елементи конструкції, такі які не будуть трястись надто сильно в момент пострілу.
Ось і виходить, що особливості встановлення цілика та мушки в радянських та американських гвинтівках продиктовані особливостями їхнього загального компонування. В системі AR (М16) кришка ствольної коробки – це жорсткий елемент конструкції. Тому американці змогли встановити цілик ближче до стрільця, проте це змусило зрушувати з кінчика ствола ближче до його середини і мушку. У радянському Калашникові кришка ствольної коробки – це не жорсткий елемент конструкції. Ставити прицільну планку на неї не можна. Тому цілик довелося рухати до середини корпусу, а водночас довелося зрушувати край ствола і мушку для витримування заповітної довжини прицільної лінії 350-425 мм.
У радянських автоматах кришка ствольної коробки не робилася жорсткою для спрощення експлуатації солдатом та здешевлення виробництва. Американські інженери пішли іншим шляхом, зробивши конструкцію дещо складнішою і дорожчою. Виходить, що обидва варіанти мають свої переваги і недоліки.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати як показав себе магазин на 100 набоїв для автомата Калашникова
