Чому у радянського Т-34 відсутнє гальмо-компенсатор, а в якого-небудь німецького «Pz.Kpfw. IV Ausf. A – J» воно є? Це через те що німецька бронетехніка була в рази краща на радянську? Але насправді коректніше було б запитати, чому дульне гальмо є у танка ІС-2, але при цьому його немає в якійсь ІСУ-122 або А-19. Всі перераховані радянські одиниці зброї використовують одну і ту ж гарматну систему.
Наявність чи відсутність дульного гальма залежить не від того, чий танк, а яка гармата використовується у його башті. Якщо подивитися уважно, то можна помітити, що багато німецьких танків початкового періоду війни також не мають гальм-компенсаторів на гарматах. Достатньо згадати іншу модель згаданого вже Pz.Kpfw. IV, саме «Ausf.A». У ній стояла гармата 75-мм KwK 37, тоді як у моделі «Ausf. A – J» – гармата KwK 40 L/43 з дульним компенсатором.
Подивимося ще уважно. Наприклад, американський “Шерман”. У М4А2 гальма на гарматі не було, а у знаменитого «Ізі Ейт» – M4A2E8 (такий знімався у фільмі «Лють» з Бредом Піттом) дульне гальмо-компенсатор вже було. Так у чому ж особливість?
Річ у тому, що коли танки тільки з’явилися у XX столітті, вони позиціонувалися в першу чергу як засіб підтримки піхоти – добре захищені «бегемоти», здатні проламувати ворожі загородження та фортифікації. Вважалося, що танк – це насамперед протипіхотний та протифортифікаційний засіб. У результаті виходило щось на зразок «тактичного трикутника»: танки б’ють піхоти – гармати б’ють танки – піхота б’є гармати. Але після Першої світової війни почалася гонка броні та зброї, яка досягла свого апофеозу вже після початку Другої світової війни. Старі легкі танкові гармати малих калібрів дедалі гірше справлялися з бронею. Поступово з’явилася ідея про те, що було б непогано, якби «сталеві бегемоти» могли ефективно бити як піхоту і тимчасові вогневі точки, так один одного. Але як, якщо броня ставала все якісніша і товстіша?!
Ось і народилася в головах інженерів геніальна ідея про те, що в танкову башту треба запхати, по суті, протитанкову гармату, здатну пробивати товсту броню. Але зробити це непросто, тому що сила віддачі зброї при пострілі дуже впливає на дальність відкату зброї. І якщо земля під ногами все стерпить, то сталева конструкція танка – ні. А найголовніше, що місця у цьому танку (і особливо його башті) не так багато, як хотілося б. Тому в роки Другої світової війни, як тільки на танках стали з’являтися потужніші гармати, на них стали з’являтися дульні гальма. Навіщо?
Тому, що дульне гальмо-компенсатор незалежно від того, стоїть воно на артилерійській системі, танковій гарматі або дідусевій гвинтівці з оптичним прицілом, насамперед дозволяє скоротити силу віддачі. Досягається цей ефект за рахунок відведення частини порохових газів, що утворилися внаслідок пострілу. Також компенсатор дозволяє покращити купчастість стрільи. Однак, є й недоліки: збільшення довжини зброї, підвищення складності прицілювання, підвищення шумності при пострілі. Власне, головна проблема гармат з компенсатором у тому, що вони створюють хвилі газу і пилу, що розлітаються в дві сторони. Це видає місце стрільби, заступає огляд, створює загрозу людям поруч.
Таким чином, відмова або згода конструкторів на використання компенсатора залежить від вогневих характеристик зброї, параметрів лафета або танкової башти, а також снарядів, що використовуються. У більшості випадків дульне гальмо-компенсатор використовується в гарматах тоді, коли немає іншого способу приборкати занадто сильну віддачу. Саме з цієї причини у радянської артилерійської зброї А-19 компенсатора немає, немає її і в самохідці ІСУ-122, в яку була встановлена ця гармата. А ось у танка ІС-2, який озброєний гарматою Д-25Т, що є модернізованою для встановлення в танкову башту А-19, дульне гальмо-компенсатор вже є.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати чи зміг би сьогодні німецький танк «Тигр» знищити в лоб американський «Абрамс»
