Коли говорять про німецькі танки, то насамперед згадують не граційну «Пантеру» чи «робочу конячку» в особі Панцера IV. У свідомості у переважної більшості людей спливає головний «дастіш фантастіш» Третього рейху – Panzerkampfwagen VI «Tiger». Виникає питання: чому таку грізну машину так і не спробували скопіювати противники Німеччини?
Насправді, відповідь на запитання: чому не стали копіювати грізного «Тигра», досить проста і складається з двох частин. Перша причина полягає в тому, що як це парадоксально не прозвучить, але копіювати німецькі танки було банально важко, навіть якщо виходило захопити максимально цілий екземпляр для вивчення. А все тому, що в німецькому виробництві в 1930-1940-х роках було досить багато ручного складання. І в СРСР, і США на заводах все більше віддавали перевагу автоматизації процесу. Середня якість фахівців на складальній лінії в головній демократії планети і країні соціалізму, було нижче, ніж у німецькому рейху. Проте, був набагато вищий рівень автоматизації складальної лінії, що дозволяло робити багато однакових, дешевих і простих танків. І ключове слово тут багато. На жаль для педантичних німців, у тотальній затяжній війні якість найчастіше не б’є кількість.
Так, німецькі слюсарі могли творити справжні чудеса на виробництві буквально з напильником у руках. І німецька техніка справді була чудовою. Проте, як це дивно не прозвучить: два однакові «Тигри», зібрані на одному заводі, в результаті могли відрізнятися за габаритами чи не на долоню… Гірше від цього вони не ставали, але масове виробництво і подальший ремонт сильно страждали.
Друга важлива причина – організація виробничих ліній. Як правило, освоєння принципово нової продукції потребує встановлення нового обладнання, додаткового навчання фахівців, переоснащення всієї лінії. В умовах війни таким ніхто не займатиметься. Саме тому велика увага приділяється не так розробці та освоєнню чогось принципово нового, як модернізації та еволюції вже існуючої зброї. Найпростіший приклад – танки «Шерман» та танки Т-34. Обидві бойові машини по кілька разів модернізувалися, проте принципово не змінювалися. Хоча обидва танки отримували нові башти, нові гармати, нове обладнання. От тільки щоб зробити все це, переоснащувати виробничу лінію не доведеться.
Окремо слід запитати: а навіщо взагалі копіювати «Тигр»? Тяжкий німецький «кіт» був грізною, нехай і не безперечною машиною. Однак, якщо у противника є серйозний танк, то куди раціональніше не освоювати повністю новий і тим більше не намагатися скопіювати ворожий. Раціональніше буде просто покращити свої танки: додати броні, покращити ходові якості, замінити зброю, прицільні пристрої тощо. Або ж зайти з іншого боку та модернізувати свої протитанкові засоби, насамперед протитанкову артилерію.
Набагато важливіше те, що у німецькій техніці було чимало цікавих конструкторських рішень, які брали до уваги і навіть запозичували інженери країн антигітлерівської коаліції. Втім, і німці в цьому відношенні не відставали, раз у раз «підбираючи» щось у противника. Наприклад, похилу броню на танках.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати навіщо німецьким військам знадобилися мотоциклетні війська на війні
