З першого погляду паровоз ламає звичну систему: на відміну від водіїв автомобілів, пілотів літаків, у машиніста немає максимально широкого огляду шляху, оскільки його будка знаходиться не попереду паровоза, а лише після котла! Чому? Давайте розбиратись.
Ще кілька років тому паровоз був лише музейним експонатом, пам’ятником у старому депо, який діти сприймали як атракціон. Але сьогодні цей герой кінохронік став об’єктом вивчення не лише для маленьких пасажирів, а й їхніх батьків.
Компонування паровозів, за рідкісними винятками, незалежно від країни виробника була схожа. Спереду був паровий котел, потім будка машиніста, а вже за нею причіплявся тендер (спеціальний вагон із запасами палива, мастильних матеріалів, місце для зберігання інвентарю).
Таке розташування частин паровоза немає жодного стосунку до безпеки пасажирів і бригади. Вся справа у зручності робочого процесу! Кочегар чи помічник машиніста набирав вугілля з тендеру і відправляв у пічку, що знаходиться у будці паровоза. А далі схема: вугілля згоряє – вода кипить – звільняється пара, яка тисне на поршень у циліндрі, що приводить у дію колеса.
Основний мінус цього компонування – недостатній огляд шляху для машиніста через довгий котел. Машиністові доводилося висовуватись з вікна будки, щоб хоч щось побачити.
Американські бригади зіткнулися з ще однією проблемою: у довгих тунелях вони могли задихнутися через дим, що потрапляв до кабіни з труби. Рішенням стало будівництво паровозів з будками спереду (cab forward). Техніка підвищила власний клас, оскільки їздила вже на рідкому паливі. Такі передньокабінні паровози можна зустріти не тільки у Америці, а й у Італії.
Як часто буває у житті, зручність – справа звички. А те, що на перший погляд здається ірраціональним, має навіть логічні підстави. І не варто забувати, що людина – істота винахідлива.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати що станеться з поїздом, якщо хтось покладе на рейки гальмівний башмак
