У ході Другої світової війни у Німеччині було створено величезну кількість найцікавішої зброї. Багато з німецьких «виробів» виявилися, м’яко кажучи, спірними. Однак скільки б фахівці з подушечок не висміювали машини на кшталт «Тигра», не відзначити той факт, що наплакалися з ними і на сході, і на заході – не можна. Ще однією цікавою машиною була надважка САУ «Jagdtiger». На що ж вона була здатна?
Відразу варто зазначити, що коли на просторах інтернету чуєш «казки» про те, як «Ягдтигр» за один бій завалив одразу 50 американських «Шерманів», можна демонстративно плескати себе рукою по обличчю. І справа навіть не в жахливій ефективності німецьких самохідників, а в тому, що у Jagdtiger боєкомплект становив 40 снарядів. Тим не менш, все це не скасовує того факту, що машина у німців вийшла як мінімум цікавою і вартою уваги.
Розробка “Яги” велася з 1942 по 1944 рік на базі шасі танка “Тигр”, про що красномовно нагадує назва бойової машини. Позиціонувалась САУ як «мисливець на танки», причому важкі танки армій союзників. Нехай і небагата практика показала: зброя самохідки зупиняє будь-який танк Радянського Союзу, Великої Британії та США. Більше того, подальші випробування показали, що танка, здатного витримати постріл цього чудовиська, не існувало у світі до 1948 року. При цьому “Яга” комплектувалася просто величезною лобовою бронею, яка робила цю машину фактично невразливою для більшості танків та САУ союзників під час пострілів у лоб.
«Ягдтигр» був озброєний гарматою Pak 44 L/55 калібру 128 мм із довжиною ствола, що дорівнює 55 калібру (7 044 мм). Боєкомплект головної зброї складав 40 снарядів. Кути обертання гармати складали 10-15 градусів. Як додаткова зброя використовувався кулемет MG 34 під калібр 7.92 мм. Рубка танка захищалася 250-мм бронею під 15 градусів. Верхня лобова частина машини захищалася 150-мм бронею. Борти були прикриті 80 мм броні.
Компонування «Ядгтигра» було звичайним для німецьких машин: моторне відділення розташовувалося ззаду, бортове управління було в центрі, а трансмісія – спереду. Виглядати супротивників екіпаж мав у бінокулярний перископ Fahrerfernrohr K.F.F. 2 та монокулярний приціл K.Z.F. 2. Прицілювання з гармати здійснювалося за допомогою прицілу Winkelzielfernohr (WZF). Екіпаж танка складав 6 людей. До робочого складу входили: механік-водій, стрілець-радист, навідник, два заряджаючих і командир.
Як і багато інших «екстремальних виробів» Третього Рейху, монструозний «Jagdtiger» мав конкретні вразливі місця та відомі проблеми. Самохідна установка вийшла дуже тяжкою. Залежно від комплектації, маса становила від 69.9 до 71.7 тонн. Для порівняння попередник “Яги” танк “Тигр” важив 57 тонн, “Пантера” – 44.8 тонн, маса радянського “мисливця на танки” СУ-100 становила 31.6 тонни, а Т-34-76 – від 26.5 до 30.4 тонн. Навіть дуже велика радянська ІСУ-152 важила всього 46 тонн. З величезної маси «Ягдтигра» виростали ті самі проблеми, які були і у «Тигра»: машина грузла в м’якому грунті, ходова частина САУ була постійно перевантажена, через що траплялися часті поломки. Все це нашарувалося на те, що оснастили “Ягу” німці тим же двигуном, що і оригінальний танк “Тигр” – Maybach HL 230 P45,12 з потужністю 650 кінських сил при 2600 оборотах за хвилину.
Зробити «Яги» у великій кількості німці не встигли. З 1944 по 1945 випустили їх у кількості всього 77 штук. Усі вони були перекинуті для використання на другому фронті проти англо-американських військ. Німці зробили б ще, якби союзники не розбомбили під час нальотів авіації заводи, де робилися ці “кошенята”. У результаті зробити значного впливу на бойові дії САУ не змогла. По-перше, їх було замало. По-друге, давали про себе знати численні проблеми з експлуатацією самохідки. По-третє, німецькі екіпажі на той момент не відрізнялися належним рівнем навичок, ні належним рівнем мотивації. Що, в свою чергу, позначилося на бойових і не бойових втратах «Ягдтигрів». Останнє у своїх мемуарах підтверджує танкіст-ас Отто Каріус, автор книги «Тигри у бруді».
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати що зі зброї німецькі конструктори запозичили у СРСР
