Не тільки Т-72, абсолютно всі танки радянського виробництва часів холодної війни за розміром менші за танки НАТО. У всякому разі, якщо говорити про розміри башти та корпусу. Простий приклад: довжина Т-72 становить 6,6 метра, а ширина – 3,4 метра. У американського “Абрамса” довжина корпусу складає вже 7.9 метра, при ширині 3.6 метра. При цьому якщо порівняти Т-72 та «Абрамс» по повній довжині разом з гарматою, виставленою вперед, то різниці майже не буде: 9.5 метра у радянського та 9.7 метра у американського танка. То звідки ж така різниця?
Радянські танки не тільки менші, а й нижчі за танки НАТО. А все тому, що возити броньоване повітря у бойовій машині – це дороге задоволення. А якщо серйозно, вся справа в єдиній деталі, поява якої призводить до «ланцюгової реакції» при створенні компонування танка. Мова, звичайно ж, йде про радянський танковий автомат заряджання (АЗ). Сам по собі АЗ не є якоюсь «секретною» технологією і широко застосовується в різних бойових машинах, в першу чергу в артилерійських системах. Однак у роки холодної війни наявність АЗ була чи не головною фішкою саме радянських танків.
Використання автомата заряджання дозволяє позбутися в танку одного з членів екіпажу, скоротивши кількість людей під бронею із загальноприйнятих 4 осіб, до 3 осіб. Ця обставина дає змогу звільнити чимало вільного місця, яке стає можливим «викинути» з танка заради скорочення його габаритів. Крім того, використання АЗ призвело ще й до того, що радянські конструктори змогли перенести боєкомплект танка із башти під ноги екіпажу. Це дозволило зменшити габарити бойової машини ще більше, насамперед за рахунок скорочення габаритів башти: просто подивіться, яка вона у «Абрамса» чи «Леопарда» та яка у радянських танків.
Що стосується постійного задирання гармати вгору радянськими ОБТ, то дана особливість поведінки також пов’язана з використанням автомата заряджання. Гармата переводиться в таке положення після кожного пострілу для того, щоб зміг нормально спрацювати АЗ, щоб система подала та надіслала в ствол наступний снаряд. Само собою, як у будь-якого іншого технічного рішення, АЗ має не тільки плюси, а й мінуси. Якщо автомат зламається в бою, танк все ще можна буде перезаряджати вручну. Однак, у цьому випадку додаткова робота ляже на руки екіпажу з 3-х, а не з 4-х осіб, що відразу позначиться на бойовій ефективності машини. Також важливим мінусом АЗ є те, що таке компонування снарядів дуже часто спричинює їх потужний вибух і відривання башти при попаданні в танк снаряда противника.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати чому у російських танків так часто відриває башту
