Британський середній танк “Центуріон” розроблявся з 1943 по 1945 рік. Однак перші серійні зразки пішли на озброєння вже тільки після Другої світової війни. Подальше життя «Центуріона» виявиться насиченим: Корейська війна, Суецька криза, війна в Ємені, війна в Іраку, війна у В’єтнамі і не тільки. Однак, окрім численних воєн другої половини XX століття британському танку доведеться послужити країні у місці під назвою “Emu Field”. І ця служба виявиться трагічною для 16 танкістів і техніків. Що ж там сталося?
6 серпня 1945 року світ змінився раз і назавжди. Американський бомбардувальник Enola Gay, який отримав назву на честь матері командира екіпажу Пола Тіббетса, а аж ніяк не на честь сексуальної меншини, скинув атомну бомбу Little Boy на японське місто Хіросіма. З цього моменту світ завмер в очікуванні Третьої світової війни та ядерного апокаліпсису, від якого планету вбереже лише відсутність ефективних засобів доставки ядерної зброї (ракет) та відсутність стратегічних запасів цих бомб. 29 серпня 1949 року після появи ядерної зброї в СРСР у світі встановиться крихкий баланс озброєнь і світ остаточно увійде до нової епохи холодної війни.
Про те, що радіація небезпечна, вчені знали й у 1945 році. Однак, ступінь загрози променевого впливу на організм людини був погано вивчений, а тому всіляко недооцінювався по обидва боки океану. Зміниться ставлення до радіації далеко не одразу. Підуть десятиліття накопичення вкрай скорботного досвіду всіма учасниками ядерних перегонів. Радіація вбиватиме вчених, робітників, шахтарів та будівельників, солдатів та техніків. Хоча поворотним моментом у вивченні променевої хвороби став саме 1945 рік, коли в науковій спільноті стали потрапляти перші свідчення про найстрашніші прояви цієї недуги у злощасних містах Хіросіма та Нагасакі.
Яке відношення до цього має британський танк «Центуріон»? Як було зазначено: скорботне знання у тому, що радіація непросто небезпечна, а смертельно небезпечна, прийшло не відразу. У 1952 році в Австралії на полігоні “Ему Філд” (Emu Field) було зроблено два підриви британських ядерних бомб. Військові хотіли знати, як покаже себе актуальна техніка за умов вибуху. Героями випробувань стали, зокрема, танки Centurion Mk.3. Найближчий до епіцентру вибуху розташували лише за 350 метрів. Техніка була заведене. Всередину бойових машин розмістили манекени танкістів. Усі люки були закриті.
За підсумками випробувань командування було приємно вражене. Танки «Центуріон» не тільки не були знищені або перевернуті, вони навіть не заглохли… З цього було зроблено недалекоглядний висновок – танки в повному порядку. Те, що від танків “фонить”, англійці вже знали. Проте, вони недооцінили ступінь загрози, яка походить від випромінювання. Техніки однієї з машин відправили зробити зовнішню деактивацію за допомогою води. Коли з танка змили радіоактивний бруд і пісок, у нього вирішили посадити екіпаж, щоб перевірити, чи буде Mk.3 працювати, як і раніше. Проте, перше враження виявилося оманливим. Не проїхавши й 10 метрів, машина заглухла. Гірше того, протягом кількох тижнів після цього спочатку «заглухли» танкісти, які побували в опроміненому «Центуріоні», а за ними захворіли на променеву хворобу і техніки, які проводили деактивацію. У результаті з 16 людей, які вступали у близький контакт із танком, від раку померло 12 людей.
Заради справедливості варто відзначити, що сумний досвід британців був далеко не унікальним у своєму роді. Не служить виправданням, проте є поясненням. Атомний кийок лякав, але саме ядерний щит США та ядерний щит СРСР – це єдине, що вберегло блоки від Третьої світової війни. Проте страх перед новим видом зброї масового ураження змушував людей проводити нові експерименти. Потужність ядерної зброї зростала поступово, тому використання його на тактичному рівні допускалося теоретично всіма країнами.
У цих умовах флотські і армійські командувачі справедливо хотіли знати, наскільки високі шанси виживання в людей «у полі» у разі удару. Тому живих людей доводилося ганяти на полігони та запускати на опромінені кораблі. Займалися цим усі. В обох воєнно-політичних блоках. Це була скорботна жертва заради знання про те, наскільки згубним насправді може бути бойовий атом. Звичайно, людей не просто гнали на забій. Їх інструктували та намагалися оснащувати засобами захисту. Однак, на рівні технологій 1950-1960-х років засобів захисту, як і знань про променеву хворобу часто виявлялося недостатньо. Безумовно далеко не всі учасники атомних випробувань у XX столітті стрімко та болісно вмирали. Проте серйозні проблеми зі здоров’ям отримувала абсолютна більшість учасників тих подій.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати про 5 невдалих танків Другої світової, які майже не воювали, незважаючи на старання інженерів
