Американські конструктори, як і в інших країнах в ті часи, також не були позбавлені спокуси сформулювати щось велике, важке і потужне. Таке, щоб «весь світ вразити»! Ну, або, принаймні, важкий німецький танк «Тигр». Про арійський надважкий танк Pzkpfw.VIII Maus («Миша») знає багато хто, проте не кожен хоча б бачив його американського родича Т28.
Після приходу до влади нацистів у Німеччині досвід Першої світової війни був проаналізований найсерйознішим чином. Хоча німці від початку планували ведення агресивної війни по усім напрямах з метою завоювання настільки бажаного «Lebensraum» для німецької нації, готувалося командування вермахту в тому числі і до необхідності вести оборонні військові дії. Для цієї мети ще в 1936 році почалося зведення Західного валу, системи довготривалих укріплень, більш відомої як «Лінія Зігфріда». Готовий оборонний вал завдовжки 630 кілометрів був до 1940 року. Насамперед Західний вал прикривав Німеччину від Франції. Однак у 1940 році він також відокремлював від французької території Бельгію.
При організації другого фронту в Європі США і союзники дуже швидко дійшли не найприємнішого висновку для себе. Захопити німецькі порти та організувати зручний плацдарм не вдасться. Висаджуватись доведеться на голі пляжі. Найкращим місцем для такої операції була французька Нормандія. Проблема в тому, що війська Союзників навіть у разі вдалого десанту ризикували бути замкненими у Франції, зокрема завдяки заздалегідь зведеній лінії Зігфріда. Ніхто не хотів повторення Першої світової війни. Союзники боялися загрузнути на німецькій системі укріплень у Бельгії.
Для подолання цієї лінії потрібно спеціальне озброєння. Зокрема, армія хотіла отримати якийсь потужний засіб проти довгострокових укріплень противника. Саме тоді у світлих головах американських конструкторів і народилася ідея створення надважкої самохідної артилерійської установки, яка надалі отримала індекс Т28. Передбачалася, що супер-САУ одночасно зможе допомагати у подоланні добре укріплених ділянок та боротиметься з важкими німецькими танками. На цей момент важкі танки «Тигр» вже давно з’явилися на Східному фронті. Вперше квадратні «коти» з’явилися торік у серпні 1942 року. Понад те, з липня 1943 року у німецькій армії активно використовувалися важкі (за німецькою класифікацією середні) танки «Пантера». При цьому останніх ставало дедалі більше.
І все-таки насамперед Т28 мав бути «бетонобійною» машиною. Поставити на безбаштовий танк (так САУ класифікувалися в США) пропонувалося експериментальну 105-мм танкову нарізну гармату Т5Е1. Важливо підкреслити, що для часів Другої світової війни калібр 105 мм був по-справжньому велетенським. На радянських Т-34 ставилися гармати 76 та 85 мм, на німецьких «панцерах IV» – 75 мм, на американських «Шерманах» 75 і 76 мм. Розробляти Т28 почали ще 1943 року. Американське командування не відчувало ілюзій і сподівалося отримати хоча б 25 вузькоспеціалізованих САУ на момент початку десантної операції у Франції. Проте робота не ладналася. Проєкт кілька разів перероблявся, у результаті погоджена документація Т28 була лише у березні 1945 року.
На тлі успіхів у Європі, а також зниження інтенсивності бойових дій на Тихому океані інтерес командування до проєкту все більше падав. Заради справедливості зазначимо що робота конструкторів не пропадала даремно. Наприклад, напрацювання над 500-сильним двигуном Форд-GAF згодом використовувалися в ході створення танка М26 «Першинг». Реалізацією проєкту надважкої САУ займалася компанія «Paccar». До цього моменту було вирішено, що підприємство зробить два тестові зразки. Але що вийшло в результаті? На думку командування сухопутних сил США у Paccar вийшов непотрібний Франкенштейн. Кінцевий результат не відповідав тому, що хотіли отримати американські військові. Понад те, відверто незрозумілим виявилося позиціонування бойової машини.
Якщо Т28 називався танком, то було рішуче не зрозуміло, чому в нього немає башти, яка обертається. Якщо Т28 таки був мисливцем на танки (САУ), тоді навіщо машині потрібне таке важке бронювання. Сталева гомогенна лобова броня мала товщину 305 мм при куті нахилу 0 градусів. Для порівняння, у “Шермана” лобова броня становила 51 мм при вугіллі нахилу 56 градусів. Все це не кажучи вже про те, що новинка вийшла вкрай важкою та неповороткою. При габаритах 7.4х4.5х2.8 метра та кліренсі в 495 мм «танк» важив 86 тонн. Для порівняння, бойова маса запакованого всім необхідним «Шермана» становила 30 тонн.
Закінчилося все для Т28 закриттям проєкту 1946 року. Хоча напрацьований досвід не пропав даремно, обидві експериментальні машини зрештою вирішили відправити на єдине місце служби, де вони могли принести хоч якусь користь – у музей. Саме там, у музеї Паттона у Форт-Ноксі, штат Кентуккі, останній із Т28 стоїть на загальному огляді і досі.
Хочеться дізнатися ще більше цікавого? Як щодо того, щоб прочитати для чого американці кріпили на танки “Шерман” дерев’яні дошки та листи фанери
